Добрый всем вечер, бро! Сегодня хочу с вами поделиться своей историей, которая произошла совсем недавно. Она настолько жоско шокировала меня, что решил поделиться этим опытом с вами, чтобы вы тоже получили немного развлечения и задумались о некоторых вещах.
Все началось с того, что я решил прикурить и развлечься. Решил заказать закладки, чтобы удовлетворить свое любопытство, исследовать новые грани и потусить с друзьями. Дело в том, что купить шишки марихуаны не так уж и просто, потому что нужно найти надежного кладмена, который сможет доставить тебе вещицу прямо под дверь.
Начало оказалось не самым простым. Искать кладмена в соцсетях – дело непростое, но когда настроение смотреть в глаза утонуло в море безнадежности, я нашел кое-какие контакты. Решил попробовать свою удачу и заказал. Но черт возьми, кто же знал, что это был такой стендаль провал!
Мой заказ пришел, но тут начался передозняк. Я почувствовал себя ужасно и понял, что вес далеко не тот, которого я ожидал. Я ощутил сильное плохое самочувствие и испугался, что может быть непоправимое. Сердце бешено колотилось, все вокруг стало чёрным, а ноги отказывались слушаться. Все это, дорогие мои, и есть результат передоза.
Лежа на диване и переживая этот передозняк, я задумался о своей безрассудности и непостоянстве. Хотелось погрузиться в самоанализ и понять, что делание закладок не всегда заканчивается безопасным тусованием. Многие люди, особенно молодежь, не осознают, какая опасность скрывается под этим "шалом".
Теперь я больше не ищу новых друзей в соцсетях, которые могут втянуть меня в эту черную дыру. Мне нужны настоящие друзья, которые будут поддерживать меня и помогать развиваться. Вся эта жизнь более интересна, чем просто забивать себя анашей и забывать о реальности. Забава и развлечение по-настоящему интересны, когда ты ощущаешь себя свободным и независимым. Будьте собой, ищите свою счастливую альтернативу и не попадайтесь на удочку жестокого мира наркотиков. Помните, что ваше будущее в ваших руках, и только вы в ответе за свою судьбу. Мир и любовь, бро!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...